Засоби бородьби зі шкідниками

Не дивно, що багато господарів, запалившись виведенню хвостатих сусідів екологічно чистими методами, надають важкої артилерії — хімії. Особливо часто хімію застосовують у разі дератізації — знищення щурів, позаяк ці тварини більш виворотні та живучі, ніж звичайні миші. До найпоширеніших хімічних методів боротьби з гризунами належать отруєні приманки, запилення й газація.

Стравуті приманки, рідкі або харчові — застосовуються найчастіше. У цьому разі отруйні речовини додають у воду або їжу. Залежно від того, якою отрутою використовувалася в приманці, смерть звірятко настає практично відразу або згодом, коли він з'їсть досить багато відрівня. Серед отрут гострої (миттєвої) дії найпопулярніший фосфід цинку (потрапляючи в шлунок, цей отрута викликає утворення фосфористого водню, який призводить до смерті звірятка), а серед отруювальних речовин хронічної дії — кумарин. 

У разі одноразового потрапляння кумарину в організм гризуна жодних ознак отруєння не спостерігається. Тварина почувається добре та продовжує з апетитом поїдати отруєну приманку. У результаті, отрута накопичується в організмі, що викликає порушення згортання крові та збільшення проникності судин. Згодом гризун гине від численних крововиливів у внутрішніх органах, шкірних покривах і тканинах — звірятко буквально закінчується кров'ю. Втім, під час облілії іншого корму щури та миші часто обходять приманки стороною, уникаючи сумної участі.

Опилення — використання цього методу боротьби з гризунами ґрунтується на тому, що вони дуже чистоплотні, постійно відборюються, чистяться, злищують бруд зі шкірки. Так що, якщо опилити ядохімікатами місця проживання гризунів, всі звірята в окрузі будуть бруднитися в отруєному порошку та регулярно отримувати дозу отрути, незалежно від того, сити вони чи голодні. Отрава застосовується й: кумарин і фосфід цинку.

Газація — зона проживання гризунів просто обробляється отруйними газами, небезпечними для всього живого: сернистим, вуглекислим газом, окис вуглецю, хлором, фосфористим воднем, окисом етилену тощо. Всі тварини, які не встигли покинути небезпечну територію, гинуть.

Попри уявну ефективність хімічних методів боротьби з щурами та мишами, вад у них безліч:

• отруйні приманки часто з'їдають не тільки шкідники, а й хатні тварини, а іноді й маленькі діти;

• кішки та собаки нерідко травляться, пробуючи на смак мертвих звірят: в тілі концентрація отрути досить висока;

• під час запилення отрути потрапляють не тільки на шкурку гризунів, а й на харчові продукти, на шерсть кішок і собак, розносяться по всій місцевості. Унаслідок цього страждають самі люди, хатні улюбленці, звірята, що мешкають поруч із будинком тощо;

• газація може застосовуватися для боротьби з щурами та мишами тільки в промислових районах і вимагає ретельної, дорогої підготовки (повна зупинка виробництва, виведення людей із будівлі, герметизація);

• ці методи дають змогу знищити якусь частину гризунів, але на місце мертвих шкідників швидко приходять нові, що змушує вести з ними нескінченну боротьбу, що втомлює руки.